Відразу після невдачі
У Василя Іванчука інтерв’ю вдалося взяти відразу ж після матчу, точніше, після заключної прес-конференції, де Руслан Пономарьов приймав поздоровлення в якості чемпіона світу. На цій прес-конференції Іванчука запитали, чи не виникло у нього бажання після невдалого фіналу закинути шахи куди подалі. «Не приходило, — відповів Іванчук, — але спасибі, що підказали». Це, зрозуміло, жарт (всім відомо, що Василю притаманне своєрідне почуття гумору). У шахи він грає з 6 років. Ні про яку іншу професії не мріяв навіть у дитячі роки. Чистий шахіст-професіонал. І свою поразку у фіналі Іванчук сприйняв як справжній професіонал, для якого удача чи невдача на обраному терені — лише черговий каприз мінливої, железобетонные изделия по чертежам. І ексклюзивне інтерв’ю журналу «64» погодився дати без роздумів. Ми розташувалися на дивані в коридорі біля входу в прес-центр і проговорили близько півгодини.
— Ви мужньо сприйняли свою поразку. А в глибині душі воно вас сильно засмутило?
— Засмучує лише одне: я вважаю, що сильніше за свого суперника. І мрію про матч-реванш, щоб довести це. У випадку, якщо доля знову зведе нас, по-перше, Пономарьов вже не буде для мене «котом у мішку»: за час матчу я вивчив його сильні і слабкі сторони. По-друге, неминуче буде змінюватися і сам Руслан. У нього з’явиться більш тверезий погляд на ту чи іншу ситуацію в шаховій партії і в ситуації безнадійної він, як і всі учасники супертурнірів, буде просто здаватися, а не упиратися по-хлопчачому, що робив у фінальному матчі в надії на чудо-випадок. Чудо, як правило, трапляється лише раз. У Пономарьова воно вже сталося.
— У чому головна причина того, що все так ось вийшло? Новий контроль часу?
— Чи не це головне. Звичайно, я волів би грати там, де більше часу на обдумування. До речі, нокаут-система, хоча вона і не ідеальна, має право на існування. Що стосується мене особисто, то негативну роль зіграв перерва між півфіналом і фіналом. На мій погляд, перерва не потрібен. Він перевернув все з ніг на голову. Питання вже стояло так: кому вдасться за цей час зібрати більш сильних помічників. Пономарьову було легше це зробити — він входить в команду «Данко». Ну і так далі …
— Чому Пономарьову така увага, а не вам?
— Він молодший. Що стосується мене, то додаткової уваги я не потребував. На мій погляд, це свого роду слабкість. І позитивно позначається лише до певного моменту, а далі може вже піти на шкоду.
— Ви народилися в маленькому українському містечку. В даний час проживаєте у Львові. Немає наміру перебратися до столиці?
— Ні. Львів — місто з хорошими шаховими традиціями і головний культурний центр західної України.
— Ви — представник західної України, Руслан Пономарьов — східної. Чи відрізняються ці «половини» в плані шахів?
— Здавна повелося, що на західну Україну більшу культурний вплив чинила Польща, а на східну — Росія. Але на шахах це майже не позначалося. Президент ФІДЕ Кірсан Ілюмжинов в одному з інтерв’ю обмовився, що близько години розмовляв з Іванчуком про буддизм. Буддизм я зачіпати не наважився (не надто компетентний у цій галузі), але теми релігії ми в розмові торкнулися. З’ясувалося, що Василь Михайлович — людина не тільки віруючий, але і дотримується релігійні обряди. Він виріс у традиційно-релігійній сім’ї греко-католицького віросповідання, де подібне ставлення до релігії виховувалося з раннього дитинства. Проявів атеїзму в ньому не було ні в піонерському, ні у комсомольському віці. Одне з найяскравіших вражень останніх років — приїзд до Львова римського Папи. У церкву намагається ходити щонеділі. Бог — підтримка у важку хвилину.
— І перед початком партії? У сенсі: моліться перед грою?
— Для молитви потрібно дуже потужна духовна концентрація. Перед партією вся енергія йде на підготовку до гри. Так що тут можливо лише щось одне. На одній з прес-конференцій Іванчуку і Пономарьову поставили запитання про те, як вони ставляться до «Шахової новелі» Стефана Цвейга і «Захист Лужина» Володимира Набокова. З’ясувалося, що Пономарьов не читав поки ні того, ні іншого, а Іванчук пробував читати Набокова, але йому не сподобалося, і він кинув. Причина була не в образі Лужина, напівгенієм-напівбожевільного (яким, як вважає Каспаров, Набоков багато нашкодив шахістам), а в стилі Набокова: не сподобалося, як пише. З літературних творів, присвячених шахів, найяскравіше враження на Василя Іванчука справив расказ Олександра Купріна «Марабу». Що ж стосується літератури як такої, то читав він багато. В основному класику: російську і світову. Особливо подобається Віктор Гюго.
— Але Гюго — письменник романтичного напряму. Виходить, Іванчук в душі — романтик?
— Напевно, все-таки романтик. Люблю вірші.
— А кого саме? Із сучасних поетів.
— Мені дуже подобається українська поетеса Ліна Костенко.
— Які найближчі плани?
— Лінарес. Я вже уклав контракт на участь у цьому турнірі і сподіваюся не просто добре зіграти там, а й перемогти.
— Ваші побажання читачам «64».
— Хочеться побажати, щоб любили цю гру. Не втрачали до неї інтерес.