Дебати в моїй гостьовій свідчать, що далеко не зрозуміле питання про роль грошей у прогресі шахового мистецтва. Багато хто, схоже, вважають, що лише вже сформована сила гідна поваги, і, на їхню думку, потуги Гаррі Каспарова, який вважає, що гроші від шахів повинен заробляти він і тільки він, цілком справедливі. Мені, навпаки, здається очевидним, що тільки гроші здатні забезпечити прогрес шахів, і що сьогодні саме через відсутність в шаховому спорті грошей людство вельми слабо розбирається в шахах.
Новости сайта:Купить Street Storm CVR-A7310 нв
Так чи сильні наші кумири, або шахи — цілина, ще ніколи толком не розроблялася? Питання не пусте. Адже за шахи, дійсно, за великим рахунком ще всерйоз не бралися. Шахи отримали велике поширення лише на території колишнього СРСР і Югославії. Але ж там проживають соціально відсталі народи, і населення тій частині світу практично нездатне досягати успіху.
Відразу обмовлюся: я зовсім не збираюся проповідувати расизм. Я твердо переконаний, що генетично все нації рівні. Однак у різні історичні періоди нації переживають соціальні підйоми, спади і застої, і це так чи інакше відбивається на здібностях їх представників домагатися успіху в будь-якій області. Обмовлюся ще раз: я зовсім не збираюся ділити населення Східної Європи на росіян, євреїв, татар та ін. Я стверджую, що всі народи, що проживають в тих краях (я б їх назвав по-американськи однією нацією — росіяни), соціальної відсталості. Соціалізм, капіталізм — лише слова, на ділі ж Росія століттями не мала соціального прогресу, і навіть сьогодні її «вожді» та «прості індіанці» за менталітетом мало відрізняються від росіян часів Івана Грозного. Тому росіяни сьогодні здатні добиватися успіху лише в областях, якими крім них ніхто не займається. І успіхи росіян в шахах порівняти з минулими успіхами соціально відсталою Індії в трав’яному хокее (Індія домінувала в цьому виді спорту, поки крім неї та Пакистану в літній хокей практично ніхто не грав).
На початку тридцятих років Радянський Союз став першою в історії країною, де шахи стали частиною загальнонаціональної культури. І відразу з’явилася ціла плеяда майстрів, поступалася лише найсильнішим західним одиначкам. У перші повоєнні роки СРСР вже розташовував десятками видатних майстрів, яким на Заході могли протистояти на рівних, мабуть, лише чотири гросмейстера — Решевскій, Найдорф, Глігоріч і Сабо. Решта помітно поступалися. Навіть учасники знаменитого турніру претендентів 1953 Ейве і Штальберг навряд чи були б в змозі гідно виглядати у фіналах тодішніх чемпіонатів СРСР. Файн, чи не найсильніший шахіст кінця тридцятих років, кинув шахи. Добре починали Сабо і Унцікер залишили шахи заради інженерної кар’єри. Коли в середині сімдесятих, вийшовши на пенсію, вони ненадовго (природно!) Повернулися в стрій, з’ясувалося, що вони як і раніше в числі найсильніших гросмейстерів Заходу. У всякому разі, за результатами вони відразу зрівнялися з Горт, Андерссоном та ін. Зрозуміло, на такому «безриб’ї» радянські шахісти, відмінно організовані і підтримані державою, впевнено домінували.
Був Радянський Союз, довший кілька поколінь великих шахістів. Донині процвітають вирощені в його оранжереях Карпов і Каспаров. Була холодна війна, що сприяла хоч якусь підтримку на Заході одинаків начебто Фішера. Тепер всього цього немає. Не знаю, гірше від цього або краще. Для шахів, мабуть, гірше.
Традиційно заповзятливі американці. Вони завжди успішні в областях, які їх цікавлять. Ніяка конкуренція їм, як правило, не страшна. Якщо американцям потрібен успіх, вони його домагаються. Якщо американці в чомусь відстають, значить це «щось» їх мало цікавить. Чи грають американці в шахи? Фішер, звичайно, нонсенс. Решевскій був дуже талановитий, але абсолютно не професійний. Таланти в Америці були. Були шахісти, успішно виступали на юніорської арені. Однак, шахів своє життя вони не присвячували. Хто в Америці, не рахуючи іммігрантів, професійно грає в шахи? Матеріально забезпечений, але абсолютно не заповзятливий Бенджамін? Симпатичний нехлюй Федорович? Всі?..
Уявімо на мить, що шахів пощастило, і їх шанувальником виявився Білл Гейтс. Уявімо, що група мільярдерів вирішила розвинути шахи. І раптом шахісти в Новому Світі стають такі ж поважані, як корифеї гольфу (вдалий приклад для порівняння, — також не видовищна, проте, на відміну від шахів, дуже престижна гра). І заробляють гросмейстери (причому, не одиниці, а ціла ліга) сотні тисяч, мільйони доларів на рік. Що буде? Упевнений, що років через десять в Америці з’являться десятки каспарових, Крамник, Ананд, Широв, і сотні, а то й тисячі «просто» гросмейстерів екстра-класу.
Тобто, все впирається в гроші. І гроші потрібні не на двох, як в сценарії Каспарова, а на численну еліту, еліту в широкому сенсі слова. Потрібні багаті ліги, добре оплачувані турніри з багатьма учасниками (типу чемпіонату світу). Більше буде грошей — краще гратимуть.
На жаль, грошей немає.