Біографія Леоніда Штейна

1317473334_shteyn

Леонід Штейн народився 12 листопада 1934 року в невеликому українському місті Кам’янець-Подільську (нині Кам’янець-Подільський Хмельницької області) на річці Смотрич — притоці Дністра. Його батьки, Захар Лазаревич і Чарна Абовна, мали двох дітей. Сестра була старша на чотири роки. Це була проста трудова родина зі скромним достатком. До того ж батько не відрізнявся міцним здоров’ям.
Коли почалася війна, рідне місто Штейна одним з перших прийняв на себе удари фашистських загарбників. Сім’я ледве встигла евакуюватися і після довгих мандрівок оселилася в Узбекистані під Ташкентом. У 1942 році у віці 36 років від тифу помер батько. Мати залишилася єдиною опорою для дітей і одна ставила їх на ноги.
Після війни сім’я повернулася на Україну і оселилася у Львові, де мати стала працювати буфетницею в школі. Як згадували друзі дитинства майбутнього гросмейстера, він ріс хворобливим, худим — шкіра та кістки — дитиною, бо у важкі воєнні роки часто доводилося недоїдати. Суворе дитинство не могло не накласти відбиток на його подальше життя. Напівсирота, позбавлений твердої батьківської руки, він не мав славу зразковим учнем у школі і, хоча намагався не надто засмучувати матір і сестру поганими оцінками, рідко надавав їх і п’ятірками.

Смотрите также:Гражданское строительство
Це було тим більш прикро, що хлопчик був наділений хорошою кмітливістю, чіпкою пам’яттю, не позбавлений був і уяви. Але — от лихо — він терпіти не міг підручників, а посидючість і старанність і зовсім не ставилися до його характерних рис. Ці укорінені з дитинства вади виховання він так потім і не зжив, що позначилося, зокрема, на його шаховому освіті.
У ті роки важко було припустити, що у Львові з часом виросте ціла плеяда блискучих міжнародних гросмейстерів, хоча шахові традиції в місті відрізнялися давністю. До возз’єднання з Радянською Україною гра процвітала переважно в численних кафе, і тільки в післявоєнний період тут з’явився справжній шаховий клуб.
У місті почали проводитися турніри. Був запрошений па постійне проживання відомий майстер Олексій Павлович Сокальський. Він вів у клубі заняття, читав лекції, видав у Львові в 1949 році книгу «Сучасний шаховий дебют», що відразу стала настільною. На жаль, плідна діяльність цього єдиного в ті роки у Львові майстри виявилася не настільки тривалою — в 1953 році він переїхав до Мінська, де жив гросмейстер І. ​​Болеславський, якого постійно тренував в пору його виступів на міжнародній арені. Але все ж його робота залишила слід у шаховому Львові. І коли Штейн стане міжнародним гросмейстером, він скаже, що його першим наставником був саме Сокальський.
Місто проявив турботу і про виховання шахової зміни: у міському Дворний піонерів і школярів відкрився дитячий шаховий клуб. Командні змагання шкіл стали традиційними оглядинами для відбору здібних юних шахістів. На одному з таких турнірів худорлявий підліток з живими оксамитово-чорними очима звернув на себе увагу грою швидкої, впевненою і сміливою. Тринадцятирічний п’ятикласник Льоня Штейн був прийнятий в шаховий клуб Львівського Палацу піонерів. Там він з подивом вперше побачив шахову книгу. Але інтересу до неї не проявив. Його приваблювала тільки гра.
Спочатку все йшло добре, і Леонід впевнено піднімався сходами класифікаційної сходів. Через два роки у нього вже був перший розряд. У благодатному шаховому кліматі Львова йому дихалося легко. Було де і з ким пограти, було у кого повчитися. І якщо шахову книгу він відкривав з нудьгою, то лекції Сокальського в клубі слухав затамувавши подих. Досвідчений методист вмів так цікаво показати партію гросмейстерів (а то й свою власну), що слухачам розкривалися всі таємні пружини подій на дошці і їх підсумок ставав зрозумілим і логічно закономірним. З особливим хвилюванням юний Штейн спостерігав за обоюдогострими переймами, насиченими ударами і контрударами, схожими на улюблені їм пригодницькі фільми та романи. Це була його стихія!

З’явилися у нього і хороші друзі. Леонід був молодшим в сформованому поступово «шаховому квартеті». Юхим Ротштейн — старше на рік, Борис Каталимов — на два, Ігор Семепенко — на три. Їм мало було турнірів. У Палаці піонерів, вони ходили грати і в міський клуб, а ще нерідко збиралися разом на квартирі у кого-небудь з чотирьох, де час пролітав і зовсім непомітно: то розбір зіграної кимось турнірній партії, то нескінченний «бліц з дзвоном», який припинявся затемна, та й то тільки після втручання старших.
У 1952 році Леоніду виповнилося 18 років. Прийшов і його черга розпрощатися з юнацькими турнірами, на яких завжди панує романтичний дух найсміливіших сподівань. Чи був загартований для нових випробувань цей вже сформований, але самозакоханий і легко ранима молода людина?
Мабуть, ще немає. Занадто легко йому давалися перші успіхи, занадто мало він вклав у них наполегливої ​​праці. Невдач за шахівницею у нього було порівняно небагато, він вважав їх випадковими і тому скороминучими. Здавалося. Далі все піде само собою. Поки у нього тільки перший розряд, але він вірить у свої сили. Правда, з достатком в сім’ї туго. Тому він ще в 1950 році, закінчивши сім класів, розпрощався з середньою школою, хоча мати і заперечувала, вступив до електромеханічний технікум, щоб швидше отримати спеціальність і працювати. Але вчитися було важко, в після першого курсу Штейн пішов з технікуму і вступив у вечірню школу. Рік виявився втраченим.
Зате шахові справи пішли на поправку. Навесні 1953 він приїжджає в Київ на півфінал чемпіонату України. Там йому вдалося не тільки виконати нарешті норматив кандидата у майстри, але і зайняти 1-е місце. Це вже був справжній успіх!
Його дебют у чемпіонаті України очікувався з інтересом. Але цей виступ довелося відкласти на чотири роки. Восени прийшла повістка з военкомата- Леонід Штейн був призваний до лав Радянської Армії. Йшла юність.
У листопаді 1956 року Штейн був демобілізований і повернувся до Львова. Радісні зустрічі зі старими друзями. Але застав уже не всіх. Ігор Семененко закінчив радіотехнічний факультет політехнічного інституту і отримав призначення на один з київських заводів (зараз він працює там заступником головного інженера). Незабаром виїхав зі Львова і Борис Каталимов, що отримав в університеті диплом геолога. Його шлях лежав в Караганду. Потім він став чемпіоном Казахстану але шахів і надовго пов’язав свою долю з цією республікою. Недовго залишався у Львові та Юхим Ротштейн, що закінчили механічний факультет політехнічного інституту, — поїхав працювати інженером-механіком в Івано-Франківськ. Так розійшлися дороги дружного «шахового квартету».
Пора було і Штейна подумати про свою освіту. Але для цього треба було чекати наступного літа — початку нового навчального року. А поки він оформився на роботу тренером з шахів у Львівському Будинку офіцерів.
Безпосередньою завданням залишалося отримання звання майстра. Шлях до нього лежав через першість України 1957 року. Правда, туди треба було ще потрапити. Навесні Штейн приїжджає в Київ на півфінал, в якому серед вісімнадцяти учасників були два майстри — Є. Поляк та І. Погребисскій, решта — найсильніші кандидати в майстри і першорозрядники.
Давно не грав Штейн в українських турнірах, багатьох він побачив тут вперше. Довелося йому нелегко — він програв чотири партії. Але все ж зайняв 2-е місце після Ю. Миколаївського і разом з Лазарєвим, Погребисскій і А. Костюченко вийшов у фінал.
Вперше після воїни у фіналі чемпіонату України була встановлена ​​майстерня норма. Але для цього потрібен був певний кворум шахістів найвищої кваліфікації, яких тоді в республіці не вистачало. І організатори запросили двох іменитих гостей з Москви — гросмейстерів Андре Лилиенталя і Сало Флора. Вдалося залучити й одеського гросмейстера Юхима Геллера, який після виграшу першості республіки в 1950 році в цих турнірах не виступав.
Отже, Київ, травень 1957, фінал першості України. Три гросмейстера, сім майстрів і вісім кандидатів у майстри. Ніколи ще Штейн не грав у такому сильному турнірі! Вперше в житті він буде штурмувати майстерний рубіж — 10 оков з 17.
Але вже старт приніс засмучення. Партія з Лілієнталем — перша в житті турнірна зустріч з гросмейстером. Штейн грає чорними улюблену староіндійській, але стикається з малознайомою схемою, втрачається і потрапляє під страшну атаку.
Зате другий тур підбадьорив Штейна. Він дуже побоювався партії з Сахаровим, на якого ще з юнацьких турнірів звик дивитися знизу вгору. Але киянин провів поєдинок мляво і програв. Потім послідувала серія нічиїх-с Погрсбисекім, Коцем, одеським кандидатом у майстри Коганом. Поки цього мало — треба набирати «плюс три». Але — ніяк. Тільки виграв у Костюченко, як програв Миколаївському.
Довелося напружити всі сили. Виграв підряд у Шіянонского і вусанів. Ще б одну перемогу! Проте розвинути успіх не вдається. З А. Заміховський — нічия, харків’янину А. .Макарову він програє … А до фінішу залишається тільки п’ять турів. Потрібно набрати 3,5 очка. І найближчі противники — Флор і Геллер. Може бути, спробувати зробити з ними нічиї, щоб все поставити на три фінішні партії з Зураховим, Лазарєвим та А. Банніков? Але Штейн не вміє грати на нічию.
Партію з Флором він провів дуже сильно, але зіпсував се переглядом в самому кінці. Дотепний гросмейстер намагався втішити донезмоги засмученого невдахи:
— Не сумуйте, молода людина, у вас попереду ще багато перемог, якщо будете грати, як зі мною першу половину партії! До того ж врахуйте, що зараз в шахову моду входять скорочені прізвища. Гросмейстер Лілієнталь недавно мені скаржився, що він не просто Таль. Думаю, незабаром і Бронштейн стане шкодувати, що він не Штейн …
Тепер треба було набирати 3,5 з 4. причому починати з Геллера, який грав білими. Несподівано в цій партії йому блиснув промінь надії. В приблизно рівному ендшпілі Геллер качав різко грати на виграш і помилився. Перша перемога над гросмейстером, та ще яким — третім призером турніру претендентів 1956! До норми — рукою подати?
Неодноразово Штейн хотів кинути шахи, але ця гра манила його, і він знову до неї повертався. Незабаром він виконав норму майстра, а потім став гросмейстером.
Вранці 4 липня 1973 гравці збірної СРСР прибули на аеродром. Леоніда Штейна серед них не було. Вони марно чекали свого товариша: в готелі, збираючись у дорогу, він відчув біль у серці … Лікарі вже не могли врятувати його …

Добавить комментарий