Текст книги представлений для ознайомлення. Будь-яке використання в комерційних цілях заборонено!
Шахи повільно входили в світ людської культури. Століттями відточувалася їх форма, поступово приймаючи той вигляд, в якому вони стали загальнолюдським надбанням. Чому ж шахів вдалося завоювати всесвітнє визнання? Чи не тому, що довга історична еволюція дозволила їм перетворитися на ідеальну, очищену від життєвих випадковостей арену діяльності людського духу? І тоді, можливо, через вивчення шахової гри лежить шлях до осягнення його природи або навіть взагалі того, що філософи називають «сутнісної силою» людини? Роздуми про це складають, як мені видається, головний стрижень книги Леоніда Юдасин.
Смотрите также:Подарок друга
Автор розкриває перед читачем дивовижну парадоксальність і загадковість шахів. Справді, шахи — це всього лише гра, інтелектуальна потіха, розвага на годину дозвілля. Так до них і ставляться мільйони любителів «скоротати час» за шахами, і без своєї «розважальної» функції вони навряд чи отримали б широку популярність. Але шахи лише маскуються під просту забаву — цією маскою вони привертають початківця гравця до вступу в велике царство думки, де панує «чистий розум», де потрібні знання, творчість і мистецтво, де сплавлені воєдино логіка і естетика, де є витончені теоретичні побудови і боротьба ідей, тактика і стратегія, краса позиційних маневрів і комбінаційних вибухів.
Здавалося б, у шахах головне — далекий і безпомилковий розрахунок. Хто краще вважає варіанти, той і повинен перемогти. Але варіанти множаться, і десь розрахунок обривається; а позиція, незважаючи на відсутність явних розрахункових помилок, може ставати все гірше, і, врешті-решт, вже ніякої уваги не допомагає. Одного вміння рахувати недостатньо — потрібно ще багато чого: мистецтво оцінювати позицію, «чуття», таємнича сила інтуїції … Раціональне мислення повинно поєднуватися з ірраціональним творчим началом. Шахи виявляють парадокс, що лежить в природі людського розуму: він і раціональний і ірраціональний.
Шахи — замкнутий світ гри, обмежений простором дошки. Але якась чудодійна сила виводить цей крихітний світ за межі його власного простору, і він охоплює своїм ментальним полем мало не весь величезний світ людської культури. Шахові образи, шахова символіка знаходять собі місце не тільки в спеціальній літературі про цю гру — вони проникають в художню прозу і поезію, в балет, в образотворче мистецтво, у військову справу, в науку; до них звертаються для пояснення життєвих процесів, досліджень психіки, тестування можливостей комп’ютерної техніки і т.д. Культура відображається в шахах — «як небо в чашечці квітки». Гра в дерев’яні фігурки з небагатьма простими правилами — і несподівана (випадкова чи що?) Багатоаспектна символіка шахів … Знову парадокс!
Дивовижна і сама історія шахів: виникнувши на Сході, вони завоювали Захід, перекинувши тим самим міст між ними. Сучасні шахи — продукт синтезу східного і західного почав, в них злилися разом дві основних гілки людської культури. І це — на тлі їхнього історичного розбіжності й протистояння. Важко знайти інший настільки ж виразний приклад продуктивності культурної взаємодії Сходу і Заходу. Хіба не заслуговує цей факт спеціальної уваги?
І ще загадка: що стане з шахами в умовах зростаючої шахової сили комп’ютерів? Яке їхнє майбутнє — згасання і догляд на узбіччя культури чи нове життя і новий розквіт?
Все це та багато інших питань становлять зміст «Тисячолітнього міфу шахів». Цей міф багатоликий, і автор не оминув, здається, жодної його істотної грані. Книга Л. Юдасин — свого роду енциклопедія цього міфу. Її особливість у тому, що вона, будучи книгою про шахи, не вкладається, однак, у вузькі рамки чисто шахової тематики. Це незвичайна шахова книга, в якій мова йде не тільки про шахи, але й про таємницю людського розуму, про загадкову багатозв’язна світу культури, про долі людства. Це філософсько-культурологічне дослідження, в якому шахи виступають як інструмент аналізу і модель людської натури і людської культури. І разом з тим ця книга зовсім не є суто науковий трактат, а скоріше — художній нарис. Або, краще сказати, поєднання того й іншого. Книга написана емоційно насиченим мовою, в пружному, пульсуючому, віршованому ритмі. Її можна було б назвати поемою в прозі. Вона наповнена яскравими образами, несподіваними асоціаціями, нетривіальними поворотами думки. Автор дуже суб’єктивний і оригінальний у своїх судженнях і оцінках, але це додає книзі особливий інтерес: Юдасин — особистість непересічна, ерудит з найширшим кругозором і чудовий шахіст, і його особиста думка з обговорюваних в книзі питань містить в собі «родзинку», гідну того, щоб її розкусити. Це не означає, що читачеві слід покірливо приймати все, що стверджує автор.
Навпаки, нерідко хочеться вступити з ним у суперечку. Але те, що викликає заперечення у одних читачів, може зустріти підтримку у інших. Мені, зокрема, здаються марними і безплідними релігійно-містичні міркування щодо якогось «позамежного», потойбічного сенсу шахової гри. Однак, можливо, хтось саме в них вбачатиме особливу цінність. Власне кажучи, автор і сам часом наштовхує (а то й відверто провокує) читача на диспут з приводу сказаного. Того, хто схильний приймати все на віру, він іронічно підбиває: «Ти, читачу, вуха розвісив — а я лежу, фантазую» (остання фраза другого розділу). Книгу відрізняє своєрідна, щира і інтимна інтонація, з якою автор звертається до свого читача. Це як би бесіда візаві, один на один. Автор довіряє читачеві, як близькому другові, свої потаємні думи і почуття, сподіваючись на те, що зустріне якщо не згода, то розуміння. Голос автора звучить пристрасно, це голос людини, закоханої в шахи, що шукає їх зміст і глибоко переживає все, з чим пов’язані його пошуки. Вируючий потік авторських думок та емоцій підчас ледь вкладається в турбулентний пунктир коротких, рубаних формулювань, які лише позначають віхи на шляху його протікання, надаючи читачеві самому орієнтуватися по цих віх в тому, що міститься в цьому потоці.
Книга адресована, насамперед, шахістам. Вона не нецікаво і для котрі грають в шахи, але їм буде важкувато розібратися в її змісті. Більш того, поряд з цікавими фактами і цікавими міркуваннями, зміст яких може второпати будь-який пересічний любитель шахової гри, в ній чимало посилань і натяків, які цілком зрозумілі лише для небожителів шахового Олімпу, присвячених в таємниці «великих шахів». Від читача потрібно ерудиція і бажання думати, щоб не опинитися в становищі посереднього шахіста, що не вловлює задуму ходів гросмейстера. Книга Юдасин — аж ніяк не «легке чтиво». Раз у раз доводиться замислюватися: що має на увазі автор? Чи не обдумаєш — не зрозумієш. А станеш міркувати — і в результаті виходить вже не просто пасивне сприйняття сказаного автором, а со-творчість. Текст оживає і виступає вже не просто як виклад чужих думок, а як результат спільної роботи, співпраці читача з автором. У книги виявляється два учасника: один — Юдасин, а інший — ти сам, шановний читачу. І, таким чином, кожен, читаючи її, має шанс на її основі створити у співавторстві з Юдасин своє унікальне і неповторне твір. Це не просто, але зате перетворює читання книги в захоплюючу творчу діяльність … І чомусь скидається на шахову гру з автором, де перемога — радість розуміння (не обов’язково згоди!), А поразка — гіркота від дарма витраченого на читання часу. Правда, на відміну від шахів, тут і перемогу і поразку автор розділяє з читачем. Бажаю вам обом перемоги!
Олександр кармін, професор, доктор філософських наук, дійсний член Академії гуманітарних наук