Шаховий кінь

У колишні часи одним з найважливіших у військ всіх народів була кіннота. В арміях стародавній Індії та середньовічної Європи воїни-вершники, або кінні лицарі, билися при повному бойовому спорядженні.


1347121521_kon-shahmaty[1]


Обладунки лицаря були дуже важкими, але незважаючи на це, в бою він повинен був уміти рухатися швидко, як якщо б був без нічого. Тому він, а також його кінь, повинні були володіти величезною силою.
У житті король у своєму підпорядкуванні завжди мав сотні таких лицарів. У шахових ж королів всього по два бойових коня. На шахівниці вони б’ються без свого вершника, без довгих красивих ніг і без хвоста. Але зате ці фігури особливі. Вони можуть перескакувати через інші фігури. Саме тому на деяких мовах коней ще називають «стрибунами».

Фігура не далекобійна. Обстрілює поля, що знаходяться про нього поблизу. Розташований в центрі дошки тримає під контролем 8 полів, на краю дошки — 4, в кутку — тільки два. Таким чином, у міру наближення до кута дошки його можливості зменшуються в чотири рази. Неважко бачити, що централізація коня дозволяє йому повніше проявити свою силу.

Кінь відрізняється від усіх інших фігур здатністю перестрибувати як через свої, так і через чужі фігури й пішаки. Тому його сила не зменшується в так званих закритих позиціях, де пішакових ланцюга обмежують всі інші фігури.

Дивіться також:фракции щебня

Цікаво також наступне властивість коня: якщо він, наприклад, розташований на чорному полі, то на будь-яке інше чорне поле потрапляє в парне число ходів, а на поле білого кольору — тільки в непарне. Це пояснюється тим, що, рухаючись по дошці, він поперемінно змінює колір поля, на якому знаходиться. Запам’ятайте важливе правило — кінь на краю дошки, а особливо в куті розташований найгірше.

Добавить комментарий